З усіх сторін всміхається ласкаво
Споруда Арндта – школа.
Крізь літа ти в гомоні беріз яснієш величаво,
Жива вода, як доля золота…
Сьогодні гордо височить школа. Вона стара, але повна сил. Хизується на всю околицю. Бо саме на ній, тій старенькій, що бачила все і пережила все, спиняється око не тільки кожного жителя села, чия доля неодмінно пов’язана з нею, а й кожного проїжджого, адже знаходиться вона біля великої магістралі Київ-Чоп.
Стара школо, скільки ж гарного і доброго бачила ти… І сьогодні ти тулишся до околиці села,задумливо принишкла під кронами високих старезних сосен і беріз,і, можливо,в сумовитій задумі пригадуєш ті неповторні дні, що пережила за 100 літ.
Здалеку вабить школа своїми великими вікнами та біленькими стінами. І коли б могли заговорити ті стіни, то заслухалися б і дерева.
Ще з 1911 року стоїть вона тут, збудована місцевим поміщиком Юліусом Арндтом, членом Державної Думи.
Ю. Арндт
Це була перша двокласна земська школа Житомирського повіту Волинської губернії. Навчальні предмети викладалися російською та німецькою мовами. При школі була ділянка землі площею у 8 десятин і 4 чверті лісових насаджень. В списках німецьких колоній, складених у 1925-1930рр., є дані про наявність у Березівці школи 3 ступеню без читальні, з одним учителем, яка потребує ремонту.
Відкриття школи у селі стало великим святом для її жителів. Ось як згадує про цей день одна з перших її учениць Ганна Михайлівна Ящук: « Пам’ятаю, 1 вересня 1911 року до школи прийшло дуже багато батьків з дітьми різного віку. Нас зустрів завідуючий школою Йосип Григорович Гриневич, високий, стрункий, з величезними вусами. Він записував і розподіляв дітей по групах. Було створено 3 групи. Потім нас розвели по класах».
У школі було два класи: в 1 класі вчилися три роки, в 2 – два , всього – 5.
Всі вчителі були класоводами і навчали всіх предметів: російській мові та
літературі, математиці (арифметиці та геометрії), природознавству (живій та неживій природі, людині), історії, географії, співам, малюванню, гімнастиці, ручній праці, рукоділлю. В школі викладався і Закон Божий. Тут не вистачало шкільного приладдя, не відводилися гроші на екскурсії, проте любов до праці і до дітей успішно долала все, і кращі вчителі досягли вагомих здобутків.
« Наталя Олександрівна Петрашевич всіляко заохочувала нас до читання книг, особливо художньої літератури. Щонеділі ми приходили до школи, де Наталя Олександрівна читала нам казки, оповідання, повісті. Під час цих недільних читань ми знайомились з народними казками, легендами, захоплювались творами Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва. Познайомившись з творами Андерсена, Жуля Верна , Майн Ріда та інших видатних письменників, ми поринули у світ фантазії, мрії, у світ прекрасного».
«Йосип Григорович Гриневич сам був охайним і вимагав охайності від нас. Любив гімнастику. Свою відпустку проводив з нами на прогулянках, екскурсіях, організовував різні ігри. Читав книжки, розповідав цікаві історії, фотографував нас і малював краєвиди. Під час таких прогулянок ми набували знань, навчалися спостерігати, любити красу природи».
«Особливо запам’ятався мені вчитель Йосип Степанович Пелех. Це була неспокійна людина, непримиренна до неправди і несправедливості, емоційний вихователь. Він співав, керував хором, балалайковим оркестром школи. Коли він читав на уроках художні твори, ми забували, що це урок – сиділи, затаївши подих, і уважно слухали, не чуючи дзвінка. Йосип Степанович часто влаштовував екскурсії. Власне це були уроки з різних предметів на лоні природи. Тут ми знайомилися з гірськими породами, ґрунтами, рослинами та тваринами, брали зразки для гербаріїв, колекцій, спостерігали красу природи – світлу блакить неба, ніжну зелень весняних лук, задумливий шум лісу, багате життя річки, болота, строкаті барви квітів, різноголосий спів птахів».
Так,вкладаючи душу в свою благородну справу, кращі вчителі, навіть в несприятливих умовах старої школи, знаходили шляхи активізації навчальної роботи.
Глибоке почуття вдячності за їх віддану працю, щире бажання дати дітям міцні знання і розкрити широкі горизонти світу залишилися в серцях їх учнів на все життя .
Так проводилося навчання до 1917 року.
Під час революції заняття в школі продовжувались, але несистематично. Учнів було дуже мало. В цей час директором школи був Рижковський.
В перші роки радянської влади тут вже була початкова школа.Зразу ж після революції в школі почалося вивчення рідної української мови і було скасовано викладання Закону Божого. З 1922 року всі предмети викладалися виключно українською мовою.
З 1923 року по 1927 рік школа була школою сільської молоді з повним сільськогосподарським циклом, інвентарем і землею в 58 десятин. В школі було складне становище. Учні не мали підручників, зошитів. Але було велике бажання вчитися, тому писали на будь-якому папері конспекти, уважно слухали пояснення вчителів, ловили і запам’ятовували кожне слово.
В середині 20-х років становище змінилося. Школа поповнилася хорошими підручниками, літературою, наочним приладдям. В цей час почалося вивчення в школі ручної праці. Дівчата займалися рукоділлям; хлопці працювали в шевській та столярній майстернях. Також учні працювали на пришкільних ділянках.
У 1927 році в цьому ж приміщенні була відкрита неповна середня школа. Вона була єдиним культурним центром на селі. Проводилися тут різні свята, діяла хороша бібліотека.
Перед Великою Вітчизняною війною семирічна школа перетворилася в десятирічну. Та не довелося відсвяткувати перший випускний вечір учням 10 класу – розпочалася війна.
З 1936 по 1941 рік школу очолював Вареник Трохим Федорович, який загинув у листопаді 1941 року в Харківській області.
У 1942 – 1943 н.р.школа не працювала. В приміщеннях німці зробили стайні для своїх коней. При відступі німецько-фашистські загарбники дуже пошкодили будівлі школи. В класних кімнатах не було скла на вікнах, були зірвані двері і підлога.
У 1944 році Житомирщину було звільнено від ворогів. У цьому ж році почала працювати школа, знову розпочалися заняття, які проводилися в уцілілому будинку. Вчились у школі переважно переростки. Умови для навчання були дуже важкі. На клас було 1-3 підручники, що збереглися з довоєнних часів, зовсім не було зошитів, чорнила. Писали саморобним чорнилом на старих газетах, обгортковому папері. Приміщення опалювались дуже погано. Ходили в школу хто в чому міг: хто в німецькому френчі, хто в солдатських чоботах. Але працювали всі учні багато і наполегливо. Дуже часто проводились консультації, додаткові заняття. Вчителі також не рахувались ні з часом, ні з відпочинком, а докладали всі зусилля, щоб учні добре вчилися. І наслідки їх невтомної праці були якнайкращими.
Ось як згадує про перші післявоєнні роки навчання в школі одна з перших учителів Шинальська Ольга Андріївна: « Зразу ж після визволення Житомирщини від фашистських загарбників мене, студентку ІІ курсу Житомирського педагогічного інституту, в якому я почала вчитися ще до війни, направили працювати вчителькою у Березівську школу. Вчителів було мало, і мені доводилося викладати поряд з російською мовою і літературою математику і німецьку мову, створювати бібліотеку і бути її завідуючою. До війни в школі була велика бібліотека, але німці її спалили, не залишивши жодної книжки. А тому потрібно було створювати нову шкільну бібліотеку. Учні з ентузіазмом взялися за цю справу. Вони принесли різну літературу, як художню, так і науково-популярну, яка в кого була. І бібліотека була створена, хоч кількість книг в ній не перевищувала 30 штук. До літератури ставилися бережливо, старалися прочитати твір якнайшвидше».
Таргоній О.Н.
З 1945 року по 1958 рік незмінним директором школи був Овксентій Никифорович Таргоній, який пропрацював на педагогічні ниві 45 років і був нагороджений орденом Леніна.
З приходом в колектив Богатирьової Надії Іванівни багато що змінилося. «Це людина з великою і доброю душею, ініціатор багатьох добрих справ,вмілий організатор. Саме за її керівництва школою було вперше пофарбовано підлогу», - згадує ветеран праці, вчитель початкових класів Ганюк Раїса Устимівна.
Яковенко В.М.
З 1964 по 1969 рік очолювала колектив досвідчений педагог, мудрий наставник молоді – Яковенко Вікторія Миколаївна. Вона дбала про матеріальне забезпечення школи. За період її керівництва було зроблено добудову навчального корпусу, побудовано спортивний зал.У Вікторії Миколаївни була мрія звести другий поверх над центральним корпусом, але дозволу від архітектури не отримала, бо школа – архітектурна пам’ятка початку ХХ століття, виконана в готичному стилі.
Вона любила подорожувати. Разом з учнями побували в Києві, Умані, Бресті, Мінську…
Добру згадку про себе залишив історик за фахом Юревич Анатолій Петрович. Його любили діти, поважали вчителі і батьки. Відданість справі, розумний підхід до вирішення будь-якого питання, інтелігентність – основні риси керівника закладу. Він дбав про озеленення школи, села. В період його керівництва на території школи було висаджено туї, алею берізок до села Дубовець, закладено будинок для вчителів.
Також школою керували Скиба Анатолій Іванович та Перепелиця Вілен Данилович.
У 1980 році очолив великий педагогічний колектив молодий директор Давидюк Микола Володимирович. Він з ентузіазмом брався за будь-яку справу і вів за собою колектив.
За короткий період його керівництва в школі було проведено капітальний ремонт і обладнано класи новими меблями, які зберігаються і досі.
Впродовж 18 років (1983 – 2001) школу очолював мудрий і досвідчений керівник, вчитель математики Приймак Анатолій Михайлович. Це людина, в якої слово не розходилося з ділом. Він серцем і душею вболівав за справу, переймався життям і учнів, і трудового колективу. Він не рахувався ні з вихідними днями, ні з відпусткою. За час його керівництва в школі була збудована котельня, проведено водяне опалення, а згодом підведено до школи газ. А у лютому 2001 року на території школи за сприяння народного депутата України Віктора Йосиповича Развадовського було споруджено пам’ятний знак воїнам-афганцям.
Анатолій Михайлович був наставником молодим колегам, які і зараз продовжують його справу: заступник директора з навчально-виховної роботи Заброцька Н.Б., заступник директора з виховної роботи Жеребчук М.В., вчитель математики Жуковська Л.С., вчителі Захарова Т.А., Фисюк Н.К., Мушинська А.С., Погоруй Н.В., Ништун О.І.
З 2001 по 2020 роки керував загальноосвітнім навчальним закладом Савіцький Святослав Павлович.
Савіцький С. П.
За роки свого існування школа стала храмом знань.Тут висока вимогливість педагога поєднується з глибоким професіоналізмом, компетентністю, доброзичливістю.
«Продовжуючи справу директорів-попередників, нам вдалося зберегти їх традиції в організації навчально-виховного процесу та досягти значних результатів. Наведу декілька прикладів. За останні 5 років зі школи випущено 8 золотих та 2 срібних медалісти: Расновська Тетяна, Занько Ольга, Ковалик Лілія, Ярошинська Наталія, Жеребчук Олена, Ебель Ганна, Заброцька Інна, Ковалик Валентина, Кухарчук Лідія, Руденька Софія.
Учні школи впродовж кількох років вибороли 14 призових місць на обласних олімпіадах, конкурсах, МАН:
Заброцька Інна – українська мова, німецька мова, географія, призер IV етапу Всеукраїнського конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
Ебель Ганна – українська мова, біологія, призер МАН в номінації «Українська література»;
Расновська Тетяна – українська мова;
Занько Ольга – українська мова;
Ковалик Валентина – німецька мова.
У 2008 – 2009 н. р. учні школи вибороли на районних олімпіадах 16 призових місць, а у 2009 – 2010 н. р. –19 місць.
Заброцька Інна, випускниця 2010 року,єдина в районі отримала 200 балів під час ЗНО з математики.
Учні підтверджують знання, здобуті у школі, під час ЗНО. Навчаються в престижних вузах України та зарубіжжя на державній формі навчання»,– говорить Савіцький С. П.
Впродовж років тут працює висококваліфікований педагогічний колектив,який, не шкодуючи сил і здоров’я , виховує молоде покоління на засадах добра і справедливості,готує їх бути гідними громадянами своєї держави.
Немає жахливішої роботи, ніж учительська.
Немає виснажливішої роботи від учительської,
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в клекоті і чаді.
Але нема щасливішої долі,
Коли людина з твоїх рук, учителю,
Іде у світ – на краплю світ людніє.
Вони віддали Березівській школі багато років свого життя:
Федотова Антоніна Василівна – 52 роки
Приймак Анатолій Михайлович – 45 років
Ганюк Раїса Устимівна – 44 роки
Ковтун Катерина Іванівна - 42 роки
Мороз Анастасія Адамівна - 38 років
Дозовський Антон Йосипович – 33 роки
Шинальська Ольга Андріївна – 32 роки
Заброцька Надія Борисівна – 31 рік
Жеребчук Марія Василівна – 31 рік
Шолківський Леонід Людвигович – 30 років
Жуковська Лідія Семенівна – 26 років
Шевеленко Лариса Захарівна – 26 років
Карпельов Ізот Йосипович – 25 років
Ништун Олена Іванівна – 25 років
Фисюк Наталія Костянтинівна – 25 років
Захарова Тетяна Андріївна – 22 роки
Мушинська Аліна Сергіївна – 22 роки
Бараннікова Наталя Андріївна – 22 роки
Минають дні, минають роки ,
Та не забути перші кроки
До тебе, рідна школо!
« Це було 16 серпня( понеділок) 1955 року. Попутною машиною( автобуси ще не ходили) дісталася до місця призначення. На запитання «Де знаходиться школа?» відповіли, що там, де високі осокори, залите сонцем просторе подвір’я, море зелені, далі ліс і охайна велична споруда – ось вона моя школа.
Тут я зустрілася вперше з чудовими людьми, які потім стали для мене і наставниками, і колегами, і батьками, і просто чуйними, доброзичливими, порядними друзями. Саме тут після Бердичівського педагогічного училища розпочалася моя трудова діяльність на посаді вчителя початкових класів.
При спілкуванні з колегами завжди запозичала щось корисне. Насамперед цінила мудрістьі знання в людях.Завжди розуміла відповідальність перед батьками, адже вони мені доручали найдорожче – своїх дітей.
А потім була робота, важка і відповідальна, з недоспаними ночами ,з глибокими переживаннями за кожного.
Згадую зустріч з моїми першими учнями,які придумали їй оригінальну назву «50 років тому до 1 класу». Це була не просто зустріч, це було свято душі і серця».
Катерина Іванівна Ковтун – вчитель початкових класів. Її серце щире і відкрите до дітей, а з обличчя ніколи не зникає посмішка. Добросовісна і порядна, щира і відкрита, людяна та принципова.
У народі кажуть: «Письменник живе у своїх героях, художник – у картинах, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах учнів».Тому кожна людина з вдячністю згадує свою рідну школу, своїх духовних батьків – учителів.
Досі сняться очі,мов зіниці,
В тих очах – безмежна доброта.
Вам не гріх і в пояс поклонитись,
Вчителько ви наша золота!
Мороз Анастасія Адамівна почала свою трудову діяльність з вчителя початкових класів, а далі повела учнів у чарівний світ слова. Вчила творити, виявляла перші учнівські спроби творчого пера, захоплювала цікавими розповідями про літературних героїв. Завжди була у вирі шкільного життя. Порядна, з почуттям гумору, вона користувалася повагою серед учнів, колег та батьків.
Федотова А.В.
Федотова Антоніна Василівна пропрацювала в Березівській школі 52 роки, 37 з яких вчителем математики. За роки роботи в школі проявила себе як фахівець з хорошою теоретичною і методичною підготовкою. Використовувала в своїй роботі сучасні досягнення математичної науки, працювала над прищепленням учням інтересу до вивчення математики. Проводила змістовну позакласну роботу з математики, виховну роботу з учнями. Як класний керівник організовувала дітей на хороші справи. Здійснювала контроль за навчанням і вихованням учнів, мала тісний зв'язок з батьками. Чуйна, поміркована, врівноважена, толерантна, інтелігентна.
Педагогічні династії
ПриймакА.М. – вч. математики – Приймак Л .І. –вч.укр.мови
Мороз А. А. – вч. укр..мови – Ніколаєва А .М.(дочка) – вч. поч.. кл.
Ганюк Р. У. –вч. поч.. кл. – Фисюк Н. К.(дочка) – вч. рос. мови,Воронецька Г. К. (дочка) – вч. укр.. мови, Воронецька А. М.(внучка) – вч. історії.
Ковтун К. І. – вч. поч.. кл.,Ковтун Г. В. (дочка) – вч. історії,Ковтун В. І. – вч. фізкультури.
Заброцька Н. Б. – вч. нім. мови, Консевич Н. П.(дочка) – вч. поч.. кл.
Мушинська А.С. – вч. поч.. кл.,Мушинська Т. Г. ( мати) – вч. поч.. кл.
СавіцькийС.П. – вч. географії, Савіцька Т.Г.(дружина) – вч. географії,Савіцька В.С.(дочка) – вч. укр. мови
Погоруй Н.В. – вч. поч.. кл., Погоруй В .О.(батько) - вч. фізики,автосправи,
Золотар Н.Д. (дід) – вчитель початкових класів, Погоруй А.О.(дядько)- викладач математики Житомирського педагогічного університету.
Захарова Т. А. – вч. укр.. мови, Гонишнюк Л.А.(сестра) – вч. укр. мови
Медалісти школи
Золота медаль:
Кухарський Володимир Володимирович, 1963 р.
Юрченко Анатолій Васильович, 1964 р.
Фещук Анатолій Прокопович 1964 р.
ЛаткоАліна Володимирівна 1964 р.
Заріцький Микола Антонович 1966р.
Кулеша Ніна Францівна 1966 р.
Мирончук Алла Володимирівна 1966 р.
Мельник олена Михайлівна 1974 р.
Стрілець Олена Василівна 1975 р.
Красовська Галина Антонівна 1977р.
Приймак Людмила Анатоліївна 1979р.
Лейченко Ірина Іванівна 1982 р.
Нестерчук Алла Миколаївна 1982 р.
Шкуропінська Вікторія Броніславівна 1982 р.
Чичук Інна Михайлівна 1998 р.
Расновська Тетяна Миколаївна 2004 р.
Занько Ольга Анатоліївна 2007 р.
Ковалик лілія Володимирівна 2007 р.
Ярошинська Наталія Михайлівна 2007 р.
Жеребчук Олена Сергіївна 2008 р.
Ебель Ганна Олександрівна 2009 р.
Заброцька Інна Павлівна 2010 р.
Ковалик Валентина Володимирівна 2010 р.
Срібна медаль:
Пашківська Алла Степанівна 1957
Толочко Микола Іванович 1957
Щинявська Марія Вікторівна 1957
Купчинський Микола Мар’янович 1959
Пивоваров Олексій Миколайович 1964
Орлова Валентина Іванівна 1965
Латко Тамара Володимирівна 1966
Класович Емілія Вікторівна 1966
Пархоменко Таїса Павлівна 1966
Мушинська Аліна Сергіївна 1986
Торочкова Інна Вікторівна 1986
Шкорупінська Олена Цезарівна 1986
Ковтун Лариса Миколаївна 1986
Лейченко Олена Іванівна 1986
Вікарчук Олена Олександрівна 1989
Баліцька Юлія Йосипівна 1989
Толочко Наталія Іванівна 1998
Подвисоцький Роман Володимирович 1999
Кухарчук Лідія Олегівна 2009
Руденька Софія Анатоліївна 2009
Школа – начало всіх начал.
Їхнім початком була наша школа.
Зі стін школи вийшло багато видатних особистостей.
Це - академіки і вчені, лікарі, вчителі і військові, і просто люди необхідних і важливих професій.
Краснов Володимир Павлович - академік , директор «Поліського філіалу Українського НДІ лісового господарства».
Бутинець Франц Францович - професор, завідуючий кафедрою обліку і аудиту Житомирського державного технологічного університету.
Рибачок Іван Михайлович - доктор географічних наук, професор Київського університету імені Т.Шевченка.
Кухарський Володимир Володимирович - полковник, викладач Київського інститут зв'язку і управління.
Заріцький Микола Антонович - директор ВПТУ № 17 міста Житомира.
Мирончук Алла Володимирівна - заступник директора з виховної роботи Березівської спецшколи -інтернату до 2004 року.
Мороз Анатолій Адамович – льотчик, полковник, викладач у Ставропільському воєнному училищі. Захищав дисертацію у Раїси Максимівни Горбачової.
Стрілець Олена Василівна - завідуюча кардіологічним відділенням обласного діагностичного центру в місті Житомирі.
Чичук Микола Федорович - завідувач Тамбовською обласною бактеріологічною лабораторією.
Сайко Ольга Михайлівна - старший лікар - епідеміолог Московської обласної санепідемстанції.
Ганюшкін Олександр Григорович - кандидат математичних наук, викладач Київського університету імені Т.Шевченка.
Ганюшкіна Ірина Григорівна - лаборант Київського центру онкології.
Приймак Людмила Анатоліївна - програміст Одеського Укртелекому.
Храпчук Юрій Вікторович - лікар - уролог міської лікарні № 2 міста Житомира.
Сладковська Алла Вікентіївна - лікар терапевт обласної дитячої лікарні.
Толочко Наталія Миколаївна - кандидат економічних наук, викладач Житомирського Національного агроекологічного університету.
Василенко Світлана - кандидат економічних наук, викладач Житомирського Національного агроекологічного університету.
Подвисоцький Роман Володимирович - кандидат фізичних наук, викладач державного педагогічного університету імені І. Франка.
Осика Віталій Вікторович - директор фірми з міжнародного туризму у місті Києві.
Васильчук Алла - лікар - терапевт міської лікарні № 1 міста Житомира.
Серед педагогів школи 11 - її випускники : Заброцька Н.Б., Березовський І.М., Фисюк Н.К., Фисюк Ю.И., Ярошинська А.Г., Ніколаєва A.M., Забродська А.С., Ништун О.І., Федотова А.В., Консевич Н.П., Подвисоцька І.В.